На 40-й день після Великодня православні християни відзначають велике двонадесяте свято Вознесіння Господнє.
За
християнським вченням, після свого воскресіння Господь являвся своїм
учням, розмовляв з ними та повчав їх, тому після вознесіння Спасителя
апостоли розгубилися. Але з’явилися ангели, які повідомили, що Ісус,
який тільки-но вознісся, таким же чином знову повернеться на землю. Так
було виголошено пророцтво про друге пришестя Христа.
Вознесіння належить до свят, що не має певного числа, але завжди відзначається у четвер на шостому тижні по
Світлій неділі. Звідси й прислів’я: «Не прийдеться на середу Вшестя».
Свято стало загальновизнаним ще у четвертому столітті. Тоді ж цариця
Єлена поставила храм на його честь саме на місці Христового Вознесіння.
У народі це свято ще називають Знесення, Вшестя або й Щастя. І з ним пов’язано багато звичаїв та повір’їв. Ось як про це пише відомий етнограф Василь Скуратівський:
«Якщо протягом сорока днів ще можна було христосуватися, тобто казати
«Христос Воскрес», то після Вшестя такі вітання вже заборонялися — бо в
храмах ховають плащаницю». З цієї нагоди наші предки обов’язково
випікали особливе печиво у вигляді драбини, або ж зображали драбину на
пирогові-завиванці. Вона, за уявленнями віруючих, мала допомогти Ісусові
піднятися на небо.
У деяких
регіонах ці драбинки несли на могилки й поминати небіжчиків. Також був
звичай смажити тонкі млинці з пшоняного борошна — налисники. Називалися
вони «божими онучами» і повинні були допомогти Господу підніматися
драбиною до неба.
Ці звичаї
мають дохристиянське коріння. Адже печиво у вигляді драбини робилося
для Велеса (Волоса) — бога плодючості та рослинної сили, щоб йому краще
доходити до колоса. У новій релігії давні традиції не лише знайшли своє відображення, але й набули нових рис.
Так,
вважається, що щаблів у печива обов’язково має бути сім, за кількістю
небес Апокаліпсису. Колись це печиво навіть використовували для
своєрідного ворожіння. Піднімалися з ним на дзвіницю й кидали вниз: який
щабель відіб’ється, на такому небі буде той, хто загадує. Якщо ж усі
щаблі виявляться цілими — праведнику прямий шлях на небо. Розіб’ються
всі перекладинки — жодне з небес не прийме грішника.
Подібні дохристиянські традиції
були у багатьох європейських народів. Тому і зараз на Вознесіння в
англійців, німців і болгар виконуються обряди, пов’язані з охороною
посівів, а в італійців та чехів з вшануванням свійських тварин.
Наші
предки вірили, що на Вшестя будь-яке зело — у полі, лісі та у саду
«зноситься від землі до неба», тобто, найшвидше росте. На Волинському й
Рівненському Поліссі цього дня годилося «заполювати льон» — щоб також
«підносився» вгору.
Вознесіння
— остання межа посіву зернових та городини. Цю роботу завершували до
Зелених Свят, адже через десять днів надходить Трійця.
За прикметами,
гарна погода на Вознесіння віщує добрий врожай, а сльота — на недорід.
Оскільки на таке велике свято негоже було братися за важку роботу, то
селяни родинами йшли в поле оглянути посіви — жито під цю пору вже колос
викидає. А у природі панує така краса, буяння й гармонія, що, як писав
Олександр Довженко, хто помер такого дня, то пожалкує.